Балаклеївська громада
Черкаська область, Черкаський район

Історична довідка


Коротенька історична довідка села Балаклея


Балакле́я (до 3 грудня 2004 року — Балаклія, давня назва — Балаклій, Баклій) — село в Україні, донедавна у Смілянському районі, відтепер в Черкаському районі, Черкаської області.

Село розташоване на Правобережжі середнього Подніпров’я, в південній частині області, в західній частині району за 12 км на північний захід від районного центру — міста Сміла. Через село проходить автомобільна дорога загальнодержавного значення Луганськ—Ізварине—Київ та залізниця Одеської залізниці. У межах Балаклеї розташована залізнична станція — Перегонівка. Населення — 5068 осіб, 2612 дворів.

Найдавніші відомості

Дату заснування Балаклеї не відомо. За однією з версій село було засноване татарами, що зупинилися тут в 1221 році. Частина з них оселилися на березі річки в районі Балаклеї. За іншою версією Балаклея була заснована ще до монголо-татарської навали. Перші її жителі займалися рибальством та мисливством.
Існує також версія, що назва села перенесена з водного об’єкта на осаду, що виникла поруч. Це гідронім тюркського походження, де «балак» — невелика річка, дрібна протока. Інші перекладають це слово, як «рибна річка» (татарською «буликли»). Старі назви і написи: Баликли, Бакле, Баклеєв, Баклея, Баклія.

Перша згадка про поселення відноситься до 1506 року.

   Село позначене на карті Боплана кінця 40-х років XVII століття. В часи визвольної війни 1648–1654 років населення Балаклеї бере активну участь у національно-визвольному русі. Згідно з «Реєстром Війська Запорозького» до складу Чигиринського полку входили 80 козаків Баклійської сотні, сотник — Захарко.
     Пізніше царською грамотою село Балаклея і село Орловець були подаровані Виговському. Після окупації Правобережної України  Лівобережною Московією в 1793 році Балаклея спочатку входить до Смілянського повіту, а з січня 1795 року — до Черкаського повіту Київської губернії. Власником села на той час був російський князь Григорій Потьомкін, який в 1792 році передає село в спадщину своєму племіннику графу Олександру Самойлову. В 1820 році село було подаровано графом Олександром Миколайовичем Самойловим своїй дочці Софії — тодішній володарці всього Смілянського повіту. Церква була Миколаївська і вважалась вже тоді старою, хоч була побудована в 1720 році. В 1848 році нинішня володарка графиня Софія Олександрівна Бобринська будує нову дерев’яну церкву, яку освятила 17 вересня того ж року в ім’я святої мучениці Софії.

    В 1838 році власник Смілянських володінь граф Олексій Бобринський будує в селі цукровий завод.  Реформа 1861 року сприяла подальшому розвитку капіталізму.  В 1889 році відкривається в селі однокласне училище, яке в 1913 році було передано в розпорядження земства. Медичне обслуговування здійснював лише один фельдшер.
    За свідченнями поліцейського справника в кінці 1905 року в селі Балаклея Черкаського повіту Київської губернії була створена соціал-демократична організація, яка розповсюджувала листівки і вела агітаційну роботу серед селян, спрямовану на відібрання землі у місцевого поміщика графа Бобринського. В кінці жовтня 1905 року в Балаклеї селяни вимагали поділу поміщицької землі, спалили Балаклеївську і Костянтинівську економії.

   В період громадянської війни в Балаклеї відразу обирається земельний комітет, до складу якого ввійшли Т. С. Хоменко, І. Ю. Безсмолий, Х. Д. Мачулка. Але мирне життя перервала австро-німецька окупація, що тривала з березня до 19 листопада 1918 року. Після вигнання німецьких окупантів село на деякий час утримували війська Григор’єва (травень 1919 р.), денікінські війська (серпень 1919 року) та інші.

  9 березня 1919 року в Балаклеї обирається власний виконком.

 22 березня 1919 року в селі почав свою діяльність військово — революційний трибунал. Важливу роль у господарстві і політичному житті села відіграв комітет незаможних селян, обраний у 1920 році.

Протягом 1920–1922 років на Смілянщині певна частина селянства, особливо заможного, вели партизанську війну з більшовиками. Так, 23 червня 1921 року загін Грозного знищив членів Балаклеївського ревкому Меха та Чепутовича. Цей же загін ліквідував колишнього командира партизанського загону Сергія Подвиженка. 30 липня 1921 року загін під керівництвом отамана Голого зайняв село.
12 серпня 1924 року 18 селянських господарств села об’єднуються у сільськогосподарську артіль «Робітник». В 1926 році працює  бібліотека , яка нараховувала 67 книжок. 3 % чистого прибутку щорічно відраховувалося в культфонд. Так наповнювався книжковий фонд бібліотеки.
В 1929 році артілі «Робітник» і «Шлях селянина» об’єдналися в єдине господарство. В 1930 році в селі створюється колгосп імені Першого Травня, а в 1934 році колгосп імені Ворошилова та імені XVII партійного з’їзду.
З метою ідеологічного впливу на населення Радянська влада відновила школи. Якщо в 1917 році було охоплено навчанням 29 % дітей села, то в 1919 році цей показник становив 33 %, а в 1922 році — 41 %. Почали працювати лікнепи. Сільська рада дедалі більше приділяла увагу благоустрою Балаклеї, розвитку охорони здоров’я, освіти, культури. Було здійснено радіофікацію центральної частини села.

Найважчим був1932- 1933-ті роки, коли особливі загони-комісії під виглядом боротьби з куркульством забирали у селян все, що залишалося від посіву і посадки на городах. За весь 1933 рік кількість смертей в Балаклеї склала 484 особи (дані не точні).
   В 1941 році нацистські війська захопили село. За період окупації в Балаклеї від рук окупантів загинуло понад 80 чоловік. З вересня 1941 року почала діяти підпільна організація, яку очолили Василь Федорович Ромейко. Члени організації займалися розповсюдженням агітаційних листівок серед населення, організовували диверсії. У квітні 1942 року нацисти заарештували керівника підпільників. 18 квітня 1942 року всі вони були розстріляні. Підпільна організація с. Балаклея діяла до серпня 1943 року.
    30 січня 1944 року в ході Корсунь-Шевченківської операції в результаті жорстоких боїв війська 52-ї армії Другого Українського фронту звільнили село.
   
Загалом протягом війни жителі села Балаклея втратили  458 односельчан, з них 265 зникло безвісти, 409 осіб нагороджені бойовими орденами і медалями. На честь загиблих односельчан в селі встановлено обеліск Слави.
   В 1950 році чотири колгоспи об’єдналися в одне велике господарство, а в 1958 році його було перейменовано в колгосп «Дружба».
На 1971 рік у селі працювали середня і дві восьмирічні школи, 5 бібліотек (19,3 тисяч книг), клуб, аптека, стаціонарна лікарня на 40 ліжок, дві перукарні, універмаг, промтоварні й продовольчі магазини. В 1975 році в Балаклеї було збудовану нову школу, що зараз носить ім’я Євгенії Яківни Гуглі.

    На території села працює ТОВ “Сріблянка-Агро», 10 фермерських господарств, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур, промислове підприємство по виробництву карамелі ТОВ Кондитерська фабрика “Меркурій”, ТОВ “Тендер – ЮГ”, ТОВ “Агробудсервіс”, ТОВ “Вторметал”, ТОВ “Парфюмерно – косметична компанія ДНД”, ТОВ “Екопромхолдинг”, ТОВ “Агро – Рось”, ТОВ “Черкаський турборемонтний завод”, ДП “Смілянське лісове господарство” та ряд приватних підприємств і закладів.
 


Коротенька історична довідка села Теклине


Історія села тягнеться з сивої давнини, з часів князя Ігоря. За легендою князь Ігор (1185 р.) купив своїй коханій Теклі ці землі. Але у XVI-XVII ст. назва села була Коноплянка, що виникла внаслідок перенесення назви річки Коноплянки на поселення.

На околицях села Теклине є кургани доби бронзи та скіфських часів, а також поселення черняхівської культури.

Біля с. Теклине знаходиться курган «Червона могила». У 60-х роках ХХ ст., при прокладанні центрального асфальтованого шляху випадково виявлено поховання скіфського вождя. Воїн був неабияким велетнем. Його ступня досягала 50 см, а залізний меч в дерев’яних піхвах, оздоблених вузькою хрестоподібною шкірою, що лежав поруч богатиря, був таким великим, що його ледве звели два чоловіки. Та від давності меч розсипався на тлін. Біля цього поховання виявлено багато золотих речей, шийний обруч і дві бляхи із зображенням лані. Знайдено бронзові щитки, наконечники стріл, списи.


Коротка історична довідка села Мале Старосілля


Село Мале Старосілля – адміністративно-територіальна одиниця. Перші спогади про село датовані 20 січня 1656 року. Цього числа універсалом Б.Хмельницького дозволено будівництво поблизу Малого Старосілля Виноградського монастиря. У 1711 році в Малому Старосіллі нараховувалось 77 дворів. Як писав Л.І Похилевич поблизу села в лісі знаходиться древнє замковище примітне своїми розмірами і формою. На підставі цього факту, а також враховуючи те, що неподалік села розташований древній Ірдинський монастир, історик робить висновок про існування у глибокій давнині на місці М-Старосілля значного і важливого поселення. Знахідки в урочищі „Кругла Гора” (наконечники стріл, списів, бронзові пряжки та жіночі прикраси) відносяться до глибокої давнини, та за оцінками спеціалістів мають вік 2-2,5 тисячі років.


Коротка історична довідка села Будки


Село Будки утворилося на лівому березі річки Сріблянка в 3-х км від

с.Мале Старосілля із селян утікачів. У 1807 р. граф Бобринський перегнав усіх 180 хуторян, які утворили 20 господарств на сучасному місці. Пізніше граф поселив разом з вигнанцями ще 120 чоловік — це були робітники костопальні, заводу та «механічної» вулиці. Цей куток досі називають «костопальнею». До 1918 року с. Будки було приєднане до Костянтинівської управи, а в 1918 відокремилося в самостійне село. У 1918 році в с. Будки було 280 господарств з населенням 1050 чоловік.

У 1938 році в селі відкрито фельдшерсько-акушерський пункт.

Під час Другої світової війни в ряди радянської армії було призвано 133 людини. Збитки, нанесені селу під час німецької окупації в суму 27 000 карбованців, (згідно з цінами 1968 року). Спалено 8 господарств повністю. Приміщення школи та колгоспу частково зруйновані, інвентар знищено повністю.

Після війни в колгоспі села Будки були побудовані нові приміщення, створена тракторна бригада. Колгоспники добилися високих показників врожаю зернових та технічних культур. Значно зріс та покращився культурний рівень села. Відбудовано школу, клуб, заклад дошкільної освіти, бібліотеку, фельдшерсько-акушерський пункт, підприємства торгівлі.

Наразі в межах с. Будки функціонує ремісниче господарство зварювання металоконструкцій, Смілянський лісгосп, наявні вільні виробничі території 5 класу шкідливості.


Коротка історична довідка села Плоске


Село Плоске отримало назву від древнього озера Плоского в 1847 р. У 1928 р. утворилась комуна «Серп і Молот». У 1950 році всі існуючі в окрузі ТСОЗи об’єдналися в колгосп «Серп і Молот». В 1984 р. за успіхи досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, головний комітет ВДНГ СРСР нагородив колгосп «Серп і Молот» дипломом першого ступеня. 29 квітня 1999 року згідно з рішенням зборів уповноважених КСП «Серп і Молот» переорганізовується у СТОВ «Лан».

У 1968 році в селі відкрито фельдшерсько-акушерський пункт. У 1975 році введено в експлуатацію нове приміщення Будинку культури. Серед громадських об’єктів в існуючих межах села також функціонують підприємство торгівлі, бібліотека, що розміщена в будівлі Будинку культури та адміністративне приміщення ТОВ «ЛАН».


 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора