Кожна дитина має право почуватися в безпеці
Ми звикли вважати, що постраждалим є той, кому безпосередньо завдали болю. Але для дитини все набагато складніше. Дитяча психіка не завжди розділяє те, що сталося з нею, і те, що сталося на її очах. Коли дитина бачить насильство, чує крики, погрози чи плач, вона переживає цей досвід разом із тими, хто страждає.
У такі моменти руйнується базове відчуття безпеки, яке є надзвичайно важливим для розвитку дитини. Світ, який мав бути передбачуваним і захищеним, раптом стає місцем, де може статися щось страшне. Дитина починає жити з відчуттям тривоги, навіть якщо не може пояснити його словами. Вона може боятися засинати, втрачати довіру до дорослих, відчувати провину за те, що не змогла допомогти, або ж постійно чекати, що небезпека повернеться знову.
Особливо боляче те, що дорослі часто недооцінюють ці переживання. Ми можемо думати: «Це ж сталося не з нею». Але для дитини бути свідком насильства — це теж травматичний досвід. Він залишає слід у сприйнятті себе, інших людей і світу загалом. Іноді цей слід залишається на роки.
Саме тому дитина, яка стала свідком насильства, також є постраждалою дитиною. Вона потребує уваги, підтримки, розуміння та професійної допомоги не менше, ніж ті, щодо кого насильство було вчинене безпосередньо.
Кожна дитина має право почуватися в безпеці. І кожна дитина заслуговує на допомогу, якщо ця безпека була втрачена — навіть тоді, коли вона лише стала свідком чужого болю.
