НАЗАВЖДИ У НАШІЙ ПАМ'ЯТІ

РЕШЕТНЯК Сергій Володимирович

21.11.1985-3.10.2022

Містер Грей, Сірий...

Народився 21 листопала 1985 року в с. Балаклея. Навчався в Балакелївській  школі №1 з 1992 по 2001 рр.  Завжди був веселим, розважливим, кмітливим, справедливим. Унікальність характеру- сила волі і хоробрість.

Після закінчення школи з 2001 по 2005 рік навчався в Смілянському технікумі харчових технологій, спеціальність: програмування для електронно-обчислювальної техніки та автоматизованих систем. Потім навчався в ЧДТУ 2005-2008 рр. спеціальність: комп’ютерні науки. У 2008 одружився і вже через два роки у 2010 році став татом донечки. 

Після навчання працював начальником відділу інформатики на інформатизації АТ «Ощадбанк» до 21.10.2014 року.

У листопаді 2014 року прийняв рішення долучитися до АТО, підготовку проходив під Києвом під керівництвом Марусі Звіробій (Правий сектор) – «Марусині ведмеді». З Правого сектору перейшов у ЗСУ в десантно-штурмові війська – 79 Миколаївська бригада. Присягу прийняв 1 травня 2015 року.

Був на бойових завданнях на Сході України: Костянтинівка, Піски, Донецький аеропорт, околиці Маріуполя , Південь: Чаплинка, Чермалик та інші 

Під час АТО був у складі ОМБР 61 ОПБ в/ч А3423.

 24 березня 2017 року демобілізувався в запас за станом здоров’я.

Нагороджений медалями «За оборону Донбасу» та «участь в антитерористичній операції».

Одружився вдруге 14 серпня 2018. З дружиною Іриною познайомився під час несення служби в Херсонській області. 1 травня 2019 року Сергій Володимирович вдруге став батьком. У нього народилася донечка Юлія.

25 лютого 2022 року не вагаючись, добровільно повернувся до лав ЗСУ.

Був у складі 30 механізованої бригади. З березня працював з 10 бригадою "Едельвейс". Пізніше в складі 61 ОПБ окремої механізованої бригади в підрозділі Барбаросси.

Брав участь в боях проти окупантів на Північному (Київському) напрямку, Миколаївській і Херсонській областях.

Загинув 3 жовтня 2022 року під час проведення бойових дій, виявивши героїчну стійкість і мужність, поблизу населеного пункту Білогірка Бериславського району Херсонської  області.

Похований в рідному селі Балаклея на Черкащині на Алеї Слави.

У школі та технікумі встановлені меморіальні дошки, а в центрі села - стела з світлиною Героя. На його честь названий курінь джур " Курінь імені Сергія Решетняка" ОЗО "Балаклеївський ліцей ім.Є.Гуглі.

ОЗЕРЯНСЬКИЙ Віталій Ігорович

 23.05.1983-12.08.2022

Народився 23 травня 1983 року. Закінчив 9 класів Балаклеївської середньої школи  №2 в 1999 році. Був учасником АТО, двічі  контужений.

Коли почалася повномасштабна війна, з 24 лютого 2022 року пішов служити стрільцем-снайпером 2 десантно-штурмового взводу 4 - ї десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини. З честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок.

 Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

12 серпня 2022 року в  населеному пункті Долина Донецької області вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, героїчно загинув Віталій Ігорович.

Поховали Озерянського Віталія Ігоровича 18 серпня 2022 року на кладовищі в селі Костянтинівка.

ЩЕРБАТЮК  Володимир Віталійович

12.02.1999-25.09.2022

Народився 12 лютого 1999 року в с. Теклине. В міру сімейних обставин сім’я переїхала жити в місто Сміла. У 2005 році Володимир пішов до першого класу  в Смілянську школу №2, яку закінчив у 2016 році.

Був звичайним хлопцем, як і багато його ровесників. Але серед інших його вирізняло неординарне, тільки йому властиве мислення, скромний, усміхнений, щирий, доброзичливий. У мирний час працював на будівельних роботах. Згодом перейшов до Агрофірму «Білазірська».

Призваний на військову службу 04.06.2022 р. механіком – водієм кулеметного взводу роти вогневої підтримки 3 парашутно - десантного батальону.

Вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявивши стійкість і мужність, загинув Володимир Щербатюк 25 вересня 2022 року від отриманих поранень, несумісних з життям під час участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсіч і стримання збройної агресії, поблизу населеного пункту Нове – Краматорського району Донецької області.

Не дожив, не домріяв, недолюбив, не дочекались його донька  та син. Він боронив Україну, рідне село, кожного з нас.  Воював за наші світлі дні та тихі ночі, оберігав сон, життя і майбутнє українців, та віддав за рідну країну найдорожче, що мав, –  власне життя.

ОМЕЛЬЧЕНКО Сергій Валерійович

13.07.2022

Назавжди 24 бійцю Збройних Сил України, солдату механізованої роти механізованого батальйону Омельченку Сергію Валерійовичу , який з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок. 

13 липня 2022р. внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Авдіївка обірвалося життя Сергія Валерійовича.

Це страшна трагедія та велике горе для усіх, хто знав цього молодого хлопця, нехай світла пам'ять про захисника Вітчизни назавжди залишиться у наших серцях.

Доземний уклін! Царство Небесне! Світла пам’ять і вічна слава Герою!

СТАРОСТІН Володимир Анатолійович

10.08.2022

Триває війна.... рашисти жорстоко та безжалісно розстрілюють мирне українське населення, катують жінок, малолітніх дітей, руйнують все, що трапляється на їхньому шляху. Ці нелюди застосовують варварські методи проти всього, що трапляється їм на очіі.

Країна втрачає своїх найкращих синів, серед них - головний сержант протитанкового взводу окремого піхотного батальйону військової частини Старостін Володимир Анатолійович, який з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок.

      10 серпня 2022 року внаслідок проведення бойових дій в  населеному пункті Андріївка Херсонської області, під час мінно-артилерійського обстрілу Володимир Анатолійович отримав тяжкі поранення, несумісні з життям та загинув на місці. Йому було лише 52 роки...

Герої не вмирають! Просто перестають бути поруч та навічно вписують своє ім'я в історію складної боротьби українського народу і неодмінної перемоги.

СЛОБОДЯНЮК

Микола Миколайович

20.05.1972 - 18.06.2022

Країна втрачає своїх найкращих синів. Не оминула страшна звістка і нашу  громаду - 23 червня 2022 року зібралася  Балаклеївська родина, аби віддати шану бійцеві Збройних Сил України, старшому солдату 3 – ї механізованої роти 1 – го механізованого батальйону Слободонюку Миколі Миколайовичу, який з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок, починаючи ще з АТО.

18 червня 2022 внаслідок здійснення ракетних ударів ворога в районі населеного пункту Торецьк Донецької області обірвалося життя Миколи Миколайовича.

Йому було лише 50 років... Невимовно стискається  серце та болить душа за нашого захисника, який побачить Перемогу тільки з небес. Тепер він – навічно з небесною вартою. Тепер він – навіки в строю.

Пам’ять про Героя, Воїна, Захисника, Патріота Миколу Слободянюка, назавжди залишиться в наших серцях ! 

ГАВРИШ

Микола Григорович

28.11.1988 - 29.05.2022

Народився 28 листопада 1988 року в селі Костянтинівка по вулиці Графській, в багатодітній родині. Брат Іван 1984 р.н., сестри Юлія 1998 р.н. та Оксана 2001 р.н. Закінчив 9 класів Костянтинівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів. Після школи працював різноробочим.

18.05.2007 р. був призваний на строкову службу. Військову присягу прийняв 09.06.2007 р. у військовій частині Т0500 (мотопіхота, Чернігівська область).

14.05.2014 р. Микола Григорович був призваний у Збройні сили України при частковій мобілізації. Був учасником бойових дій на сході України в зоні АТО (ООС). 12.06.2015 року був звільнений в запас. Значився в оперативному резерві ЗСУ.

Як учасник АТО, Микола Григорович нагороджений нагрудним знаком «Почесна відзнака» 14 Окремого мотопіхотного батальйону «Черкаси», відзначений почесний нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандуючого ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня.

В 2016 році одружився з Мариною Олександрівною (1993 р.н.). В цьому ж році народилася донька Мелана.

У квітні 2022 року повернувся в село Костянтинівка. Сам пішов ставати на облік у військомат і 28 квітня був призваний до лав Збройних Сил України. Служив солдатом 1-го механізованого батальйону на передовій.

29 травня 2022 року в наслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу поблизу  села Оріхове Луганської області Микола Григорович отримав смертельне осколкове поранення.

ДІМІТРОВ

Михайло Сергійович

26.10.1983 -16.01.2018 

Народився 26 жовтня 1983 року, жив у Смілі, закінчив школу №1, технікум харчових технологій, навчався у Національному університеті харчових технологій. Працював на Шполянському молокозаводі. Восени 2012 року пішов працювати в Смілянське управління газового господарства на посаду інженера з техніки безпеки.

Михайло був справжнім патріотом, на фронт потрапив добровольцем, ще з перших днів неоголошеної війни в 2014-му.

Був у лавах Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», Нацгвардії, обороняв Донецький аеропорт.

Доброволець, мінометник, козак, характерник, холодноярець. Мав відзнаку - козацьку шапку зі шликом. Посмертно нагороджений відзнакою ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» та орденом «За заслуги перед Черкащиною».

Батькову відзнаку вручили доньці. Плакат з її фотографією боєць на фронті тримав біля ліжка.

16 січня 2018 року Михайло разом з товаришем підірвався на розтяжці поблизу Авдіївки, 17 січня від важкого поранення, яке отримав 16 січня, Михайло помер.

Поховали Михайла Дімітрова у селі Костянтинівка.

БОРОДУЛІН Олександр Юрійович

3.09.1981-11(12).09.2015

Народився Олександр 3 вересня 1981р. в с. Балаклея в родині Юрія та Любові Бородуліних. В 1988 році пішов до першого класу Балаклеївської школу № 2. В шкільні роки був чесним, щирим, доброзичливим і працелюбним. Навчався із задоволенням, дуже любив читати книги. Його поважали і цінували однокласники та вчителі.

Закінчивши в 1999 р. Балаклеївську школу №2 продовжив навчання у Балаклеївській середній школі. Після закінчення школи протягом 1999-2001років проходив строкову службу в піхоті м. Харькові.  По закінченні служби Олександр повернувся в рідне село. В 2003 році одружився, проживав в Сміла. У 2011 році в подружжя народився син Дмитро. У мирний час працював на будівельних роботах у різних містах України.

Також трудився Олександр у Шевченківському вагонному депо - оглядачем вагонів. Мав золоті, роботящі руки і щиру вдачу, яка не дозволила йому стояти осторонь горя, яке прийшло у нашу країну.   Тому у 2015 році пішов добровольцем на війну. Боєць ЗСУ, батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Служив в прикордонних військах в Одеській області через деякий час його перевели до Маріуполя. 

11 (12) вересня 2015 року в результаті бойового зіткнення з ворогом у Донецькій області мужній воїн загинув. 

Пам’ять про Бородуліна Олександра – Героя, Воїна, Захисника, Патріота, назавжди залишиться в наших серцях.

Доземний уклін! Царство Небесне! Світла пам’ять і вічна слава Герою!

Герої не вмирають! Просто перестають бути поруч та навічно вписують своє ім'я в історію складної боротьби українського народу і неодмінної перемоги.

Невимовно стискається серце та болить душа за нашого захисника, який побачить Перемогу тільки з небес…

 Тепер він – навічно з небесною вартою. Тепер він – навіки в строю.

Пам’ять про Олександра Бородуліна – Героя, Воїна, Захисника, Патріота, назавжди залишиться в наших серцях

ЯРЕМЕНКО Ярослав Дмитрович

22.07.1972 - 11.03.2015

Народився 22 липня 1972 року в селі Балаклея Смілянського району Черкаської області в сім’ї колгоспників. 

Навчався в Балаклеївській загальноосвітній школі з 1979 по 1989 рік. Працював на Смілянському електромеханічному ремонтному заводі, де здобув професію автоматчика.

З 1990 по 1992 рік проходив строкову службу в місті Москва в автоколоні Міністерства оборони, водієм. Працював водієм на різних підприємствах міста Києва.

Завжди був життєрадісним, вірним і надійним товаришем.

Мріяв створити сім’ю і жити у мирі в рідній Україні.

У вільний від роботи час Ярослав Дмитрович любив майструвати, займатися домашнім господарством. Любив техніку. Був працелюбним і старанним.

Зарекомендував себе дбайливим господарем. Любив рідну землю та рідний край. Був скромний та сумлінний.

У відношеннях з людьми був врівноважений та відвертий. Користувався авторитетом і повагою серед друзів, сусідів, жителів села. Надійний товариш, який завжди міг прийти на допомогу.

14 серпня 2014 року був призваний до лав Збройних Сил України. Перебував у військовому навчальному центрі «Яворів». З грудня, в складі 24 механізованої бригади, приймав участь у боях проти окупантів на Луганщині.

Загинув 11.03.2015 року в с. Кримське Слов’яносербського району  Луганської області.   

Похований 16 березня 2015 року в селі Балаклея. 

Нагороджений нагрудним знаком «Гідність та честь».

У школі встановлена меморіальна дошка, в центрі села – стела з світлиною Героя.

У захисника залишилася мати, яка нагороджена відзнакою «Орден матері бійця АТО» та нагрудним знаком «Знак пошани».

ШВЕЦЬ Олег Миколайович

05.05.1979 - 02.10.2014

Олег Миколайович Швець - старший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.

Народився Олег 5 травня 1979 року в місті Потсдам, Німеччина, у сім’ї військовослужбовців. У 1996 році закінчив Смілянську загальноосвітню школу №7. Здобув дві вищі освіти, серед яких і військова - в Одеському інституті Сухопутних військ.

У мирному житті був підприємцем, мешкав та працював у місті Сміла. 9 травня 2014 року, в час найтяжчих випробувань для держави, Олег добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. Служив корегувачем стрілецького взводу стрілецької роти 14-го батальйону територіальної оборони «Черкаси». З вересня 2014 року виконував бойові завдання у зоні проведення АТО.

2 жовтня 2014 року загинув у центральній частині міста Волноваха Донецької області. 

Похований на кладовищі у селі Балаклея Черкаського району, де проживають його батьки.

Вічна пам'ять, слава і шана Герою!

Пам’ять про Олега Швеця увічнена:

- у грудні 2014 року в Смілянській школі №7 відкрито меморіальну дошку;

- у селі Балаклея його ім’ям названа вулиця.